Йоу, сорян за оффтоп, но надо вам поведать про свои последние приключения!
Помните, я вам рассказывала про свои фланирования по онлайн просторам и знакомства с крутыми парнями? Ах, ну да, каюсь, может быть это немного не так круто, но честное слово, это было незабываемо! Так что зацените мою безумную историю.
Дело было вечером, когда я зашла на один из тех левых сайтов, где раздают закладки. Это был наш с маджонами стамбул, так что тут я решила не скупиться. Знаете, качество вышка на высоте, и я не могла пропустить такую возможность дунуть.
Так вот, я начала просматривать объявления, и вдруг натолкнулась на парня, который далеко необычный. Он был таким же непутевым, как и я, и уже на первый взгляд чувствовалось, что у нас есть общий язык, даже если это язык вайбера.
Мы начали общаться, и тут выяснилось, что у него есть запас геро. Ну, вы понимаете, наша тяга к путешествиям по потусторонним мирам была сильнее, чем страх перед неизвестным. Так что я решила встретиться с ним и купить пару закладок.
Мы договорились о встрече в парке, где можно было спокойно запилить эту фишку. Честно говоря, я была нервничала, а он, кажется, тоже. Но, черт возьми, нам было всё равно, мы были решены попробовать новые ощущения.
Я приехала на велике, он ждал меня на лавочке. Между нами возникла странная связь, словно мы уже давно знакомы. Он вытащил табакерку и достал из нее пакетик с геро, я просто не могла поверить, что это случается на самом деле.
Мы дунули и нас унесло. Всё начало растворяться в мире цветов, музыка звучала гораздо ярче, а наши ощущения заметно стали интенсивнее. Я почувствовала себя свободной, как птица, которая наконец-то смогла вырваться из клетки.
Мы решили прогуляться по парку и насладиться этим моментом. Мы плыли в океане впечатлений, безумствуя среди забытых уголков нашего сознания. Мы были готовы погрузиться в мир глубже, чем когда-либо.
"Заколдованный город" - вот так называется фильм, который мы посмотрели на этом нашем атмосферном путешествии. Я не могу передать вам словами, какой он был невероятным. Мы расплывались в ритме его сюжета, словно став самими героями этой истории.
Мы гуляли по городу до утра, словно сумасшедшие. Этот день запомнится навсегда – моменты, когда мы увидели вселенную внутри себя, словно открывали новые грани сознания. Мы пережили так много за эти несколько часов, что когда солнце взошло, я почувствовала, будто прожила целую жизнь.
Безумно круто, правда же? Впечатления такие яркие, что словами не передать. Такой душевный лом – просто нет слов.
Но, с далекого утра, когда мы, уже не осознавая происходящего, решились на этот эксперимент, я начала понимать, что нужно быть осторожней. Наркотики – это всегда риск. Нам повезло, что ничего серьезного не случилось, но следующий раз нужно будет быть более благоразумными.
В общем, урок я получила свой, и теперь, когда вспоминаю этот вечер, я понимаю, насколько важно быть осведомленным и аккуратным. И помните, друзья, все это лишь виртуальность, и настоящие впечатления можно получить только в реальном мире, где можно фланировать не только онлайн, но и настоящими улицами.
Stay high, stay safe!
Мода на наркотики прошла мимо меня. Я за свободу мозга, для меня есть много других сфер, где можно раскрыть свои потенциалы. Но эта история была для меня неплохим уроком и незабываемым опытом.
Всему своё время. Надо просто не забывать, что всё это – пустяки, и настоящие сокровища ждут тебя за пределами виртуального мира. Будьте открытыми, экспериментируйте, но не забывайте о главном – о себе! Мир так широк, и адреналина в нём предостаточно.
Stay high |
Stay safe |
#Flanirovat |
#StayReal |
Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!
Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!
Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!
То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!
Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.
Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.
Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!
Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.
Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!
Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...